МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||||||||||||||
ГЕКТОР БЕРЛІОЗ( 1803-1869) Французькому композиторові романтикові Гектору Берліозові музична культура зобов'язана появою програмних симфонічних добутків. В основі його симфоній лежить літературний сюжет, що майстер розкриває музичними засобами. На відміну від авторів програмних творів XVII-XVIII ст., що дають лише натяк на можливе розуміння музики, Берліоз детально пояснював зміст свого добутку в словесному тексті, посланий перед нотним.
Луї Гектор Берліоз народився у французькому місті Сентандре. У дитинстві він навчився грати на флейті й гітарі, складав романси й камерні ансамблі. Батьки майбутнє сина зв'язували з медициною, і на вимогу батька 18-літній юнак став студентом Медичної школи в Парижі. Саме в столиці Берліоз остаточно вирішив присвятити себе музиці. Цілими днями він просиджував у бібліотеках, вивчаючи оперні й симфонічні партитури великих майстрів. В 1826 р., уже будучи автором невеликих творів, Берліоз вступив до Паризької консерваторії, у клас відомого професора композиції Жана Франсуа Лесюєра (1760- 1837).
В 1827 р. у Париж приїхала на гастролі англійська театральна трупа, що грала трагедії Вільма Шекспіра. На Берліоза глибоке враження зробила провідна акторка Генріетт Смітсон. З історією любові до цієї молодої, гарної й талановитої жінки, що стала згодом дружиною композитора, зв'язане написання одного із кращих його творів - "Фантастичної симфонії".
За кантату "Сарданапал" (1830 р.) Берліоз був визнаний гідним Великої Римської премії, що давала можливість випускникам консерваторії вдосконалювати майстерність в Італії (за бажанням також у Німеччині й Австрії) протягом трьох років. Саме в Італії народилися задуми таких творів, як "Гарольд в Італії", опера "Бенвенуто Челліні" (1837 р.) і ін. Як сюжетна основа симфонії із солюючим альтом "Гарольд в Італії" (1834 р.) композитор використовував поему Джорджа Гордона Байрона "Паломництво Чайльд Гарольда". Однак твір Берліоза не ілюструє конкретні епізоди поеми - воно малює картини італійського життя: "Марш пілігримів, що співають вечірню молитву" (друга частина), "Серенада горця з Абруцці своій улюбленій" (третя частина), "Оргія розбійників. Спогади про попередні сцени" (фінал). Визнання у слухачів симфонія не одержала. Причина тому - і складність музики, і використання в якості солюючого інструменту альта, гра на якому вважалася в той час долею невдачливих скрипалів. В 1839 р. у Парижу відбулася прем'єра драматичної симфонії із солістами й хором "Ромео й Джульєтта" (за мотивами одноіменної трагедії Вільяма Шекспіра). Виконавський склад змушує згадати Дев'яту симфонію Бетховена. Але німецький композитор використовує солістів і хор лише у фіналі, Берліоз же - протягом усього твору. Симфонія по тривалості звучання перевершує все створене до неї в цьому жанрі. В 1840 р. Берліоз написав "Траурно-тріумфальну симфонію", призначену для виконання на відкритому повітрі (у складі оркестру лише духові інструменти). У творі три частини: "Жалобний хід", "Надгробна мова" і "Апофеоз" ("Слава полеглим героям"). Симфонія присвячена пам'яті жертв Липневої революції 1830 р. Першим виконанням керував сам Берліоз: він ішов по Парижу поперед оркестру й диригував шаблею. Хід був присвячений до церемонії перенесення пороху жертв революції й освяченню колони їхньої пам'яті. Один із цікавих добутків 40х рр. - драматична легенда "Осуд Фауста" (1846 р.; за мотивами трагедії Йоганна Вольфганга Ґете "Фауст"). Образ головного героя композитор трактує в романтичному дусі. Фауст цілком підкоряється владі Мефістофеля і йде в пекло разом з ним. Твір містить арії, речитативи, хори, ансамблі. Прем'єра відбулась в Парижі в 1846 р., але публіка не зрозуміла й не прийняла музику Берліоза. В останній період творчості композитор звернувся до релігійних і міфологічних сюжетів. Він написав ораторію "Дитинство Христа" (1854 р.), оперну дилогію (цикл із двох творів) "Троянці" (1859 р.) за мотивами героїчного епосу римського поета Вергілія "Енеїда". У цей же час з'явилася комічна опера "Беатріче й Бенедикт" (1862 р.) по комедії Шекспіра "Багато шуму з нічого". Діяльність Берліоза не вичерпна створенням музичних творів. Він багато працював над мистецтвом оркестровки: знаходив несподівані сполучення тембрів, уводив нові інструменти (арфу, дзвони й т.д.), писав сольні партії для інструментів, що вважалися раніше другорядними, - тромбона ("Траурно-тріумфальна симфонія"), альта ("Гарольд в Італії"), литавр ("Фантастична симфонія"). Всі оркестрові знахідки Берліоза не були прагненням до оригінальності, а служили розкриттю художнього задуму. Свої відкриття композитор виклав в "Великому трактаті про сучасне інструментування й оркестровку" (1843 р.), що дотепер служить навчальним посібником. Берліоз також був видатним диригентом. Починаючи з 1843 р. і до самої смерті він постійно гастролював як диригент по містах Німеччини, Австрії, Англії й два рази (1847 і 1864 р.) побував у Росії. Творчість Гектора Берліоза при його житті визнання широкої публіки не одержало. Музика не приносила достатніх засобів до існування, і композиторові доводилося заради заробітку виступати в пресі в якості музичного критика. Поряд із серйозними науковими статтями він писав і музичні фейлетони, і новели. Багато робіт Берліоза присвячені творчості музикантів того часу, у тому числі російських композиторів. "ФАНТАСТИЧНА СИМФОНІЯ" Перший зрілий твір Берліоза, у якому cклалися основні риси його стилю, - "Фантастична симфонія, або Епізод з життя артиста" (1830 р.). Добуток складається з п'яти частин, що для музики того часу не був нововведенням. Берліоз керувався не традиціями жанру, а конкретним сюжетом власного твору. До кожної частини композитор написав спеціальне пояснення-програму. Музичною основою симфонії - тема коханої, що стає лейтмотивом. Лейтмотив (нім. Leitmotiv - "ведучий мотив") - це музична фраза або тема, яка з´являєть в декількох (іноді в усіх) частинах твору як характеристика якогось персонажа, предмета, почуття або ідеї. Тема коханої звучить у кожній частині симфонії, але залежно від відношення героя до коханої змінюється. У першій частині - "Мріяння. Пристрасті" - тема коханої стає головною. Музика малює світлий і ніжний образ. Друга частина - "Бал". Картину балу створює тема вальсу, що виконують струнні інструменти. Особлива добірність звучання досягається завдяки аккомпонементу двох арф (уперше уведені до складу оркестру саме Берліозом) і відсутності фаготів і труб. Коли на балу з'являється кохана, вступають дерев'яні духові - виникає тема коханої (написана в ритмі вальсу). На короткий час вона приковує до себе увагу слухача, але незабаром знову повертається мелодія вальсу. Третю частину - "Сієна в полях" - можна назвати музичним пейзажем. Перекликання пастушачих ріжків (в оркестрі їх зображують гобой і англійський ріжок), спів птахів, картина умиротвореної природи - все це протиставлено подавленому зі станом героя, що передчуває зраду коханої. Її тема звучить уже інакше, немов підкреслюється незалежність від первісної мелодії. Напруга нагнітає й похмурий акомпанемент струнних і духових у низькому регістрі (віолончелі, контрабаси, фаготи). Четверта частина - "Хід на страту". Героєві сниться, що він убив кохану, засуджений на смерть і його ведуть на страту. Мідні духові (тромбони, труби) і лиховісний гуркіт ударних (литаври, великий барабан, тарілки) підготовлюють появу теми жалобного маршу. Слідом за нею виникає друга тема. Вона звучить урочисто, і ця врочистість підкреслює невідворотність подій. Момент страти композитор зображує одночасним потужним "ударом" усього оркестру. П'ята частина - "Сон у ніч шабашу". В уяві героя його похорон перетворюються в шабаш нечистої сили. Таємничість, розгул потойбічних сил Берліоз виражає те ж важким гулом контрабасів, то примхливими гармоніями, то свистячими й шиплячими закликами дерев'яних духових, то несподіваними сполученнями тембрів. У музичному вихрі буквально проноситься мотив коханої (кларнет і флейта-пікколо). Але це вже не світлий і чистий образ із першої частини. Музика звучить тепер майже непристойно, вульгарно. Розносяться дванадцять ударів дзвона, і вступає тема "День гніву" (панцира. Dies irae) із заупокійної меси. Спочатку вона звучить традиційно, але потім міняється - автор немов пародіює церковний жанр.
"Фантастична симфонія" Берліоза стала першою романтичною програмною симфонією. Вона відобразила настрій нової епохи. Автор показав самітність художника, його внутрішній світ, життя, у якій переплетені щастя й страждання. НІККОЛО ПАГАНІНІ ( 1782-1840) Італійський скрипаль і композитор Ніколо Паганіні народився в Генуї в родині дрібного торговця. Він рано навчився грати на мандоліні й скрипці й уже в одинадцять років дав свій перший концерт у рідному місті. В 1801 - 1807 р. Паганіні написав складне за технікою виконання двадцять пари ре капрису для скрипки соло. Каприсом (від фр. caprice "примха", "каприз") називають різновид етюду. (Ці твори й зараз входять до репертуару видатних скрипалів.) До того ж часу ставляться сонати для скрипки й гітари, камерні ансамблі. Пізніше з'явилися шість концертів для скрипки з оркестром ( 1815-1830 рр..). У свої п'єси Паганіні ввів нові, дуже складні технічні прийоми. Однак віртуозність була для нього не самоціллю, а засобом вираження нового (романтичного) змісту, незвичайних фантазій, настроїв і переживань художника.
Виступу Паганіні в Англії, Німеччині, Австрії, Франції, Чехії проходили з небувалим успіхом. Віртуозна майстерність скрипаля, яскрава зовнішність притягали до нього тисячі шанувальників. Його гра зкорювала стрімкістю, глибиною контрастів, артистичним розмахом, сміливістю в трактуванні традиційних прийомів, умінням блискуче імпровізувати. Паганіні став першим, хто давав концерти без нот, грав будь-яку програму напам'ять.
Романтична творчість Ніколо Паганіні- композитора й виконавця зробило значний вплив на Роберта Шумана, Фридеріка Шопена, Ференца Аркуша й інших композиторів. Паганіні став основоположником європейської школи скрипкової майстерності, але одухотворена віртуозність його музики відбилася й на фортепіаному виконавському мистецтві.
|
||||||||||||||||||||
|