МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Абстракціонізм. Експресіонізм. Сюрреалізм.
На фоні зазначених вище напрямів, які абсолютизували формально-технічні пошуки у мистецтві, поступово починав набувати особливого значення і популярності абстракціонізм. Абстракціонізм (від лат. abstractio – відокремлення) вперше заявив себе в образотворчому мистецтві. Засновником абстракціонізму вважається російський художник Василь Кандинський (1866-1944). У середині 1913 р. всередині абстрактного мистецтва виникла самостійна течія – супрематизм (від лат. supremus – вищий), пов’язаний з ім’ям К.Малевича. В основі абстракціонізму лежить відрив мистецтва від об’єктивної дійсності. Поняття „абстракція” представники цього напряму вживали не в розумінні поглибленого всебічного пізнання об’єктивної реальності через узагальнення, а в плані повного відриву від об’єкта. Замість об’єктивної дійсності абстракціоністи ввели суб’єктивний світ однієї людини – художника. Вони абсолютизували світ власних переживань та емоцій – своє „я”. В.Кандинський наголошував на необхідності свідомого відриву мистецтва від дійсності і його протиставленні інтелектові та почуттям. Абсолютизуючи світ власних переживань, В.Кандинський вбачав долю людини у самотності, а отже, вона може звернутися лише до самої себе. Світ внутрішніх суб’єктивних переживань митець втілює у „духовну сутність” трикутників, квадратів, циліндрів, у складну символіку кольорів. Перші паростки експресіонізму (від фр. expression – вираження) можна виявити в художніх експериментах митців Росії та Західної Європи на початку ХХ ст. У перші роки свого розвитку експресіонізм існував як форма індивідуального протесту проти капіталістичної дійсності, жорстокості, зла. Експресіонізм шукав собі філософське обґрунтування і в історії філософії (А.Шопенгауер, Ф.Шеллінг), і в популярних течіях ХХ ст. (А.Бергсон, З.Фрейд). Існував тісний зв’язок експресіонізму з психоаналізом. Експресіоністи постійно наголошували на пануванні позасвідомого, темного в людській природі. Захоплення ірраціоналізмом, позасвідомим, містифікація стимулів творчості поступово привели експресіоністів до реакційної суспільно-політичної позиції, до зв’язків з реакційними колами суспільства. Сучасний експресіонізм поглиблює елементи фізіологічності страждань і смерті. Його представники дедалі більше тяжіють до „філософії життя і смерті”. Експресіоністи переконані, що поза власним „я” світ уже не існує. Духовна, моральна самотність – це доля людини, що нібито фатально приречена на внутрішні кризи, з яких немає виходу. Сюрреалізм (від фр. surrealisme – надреалізм) існує вже понад піввіку. Ця популярна на Заході художня течія також є своєрідною художньою ілюстрацією психоаналізу. Сюрреалісти повністю підтримали думку З.Фрейда про невичерпаність позасвідомого, його активний вплив на життя кожної людини. Сюрреалісти, абсолютизуючи сновидіння, що начебто шокують своїми сміливістю, таємничістю, ефектом алогічного і позачергового, намагаються довести загальнолюдський характер мистецтва, побудованого за методом образної інтерпретації сну. Розповідь про власні сни стають для сюрреалістів своєрідною творчою лабораторією. Образи живописних, літературних, кінематографічних, театральних сюрреалістичних творів запозичені практично з єдиного джерела – сновидінь. Уже перші експерименти сюрреалістів були названі окремими критиками „божевільними аномаліями”. Проте це не зупинило сюрреалістів. І поступово при активній підтримці буржуазних теоретиків, сюрреалізм став одним з провідних напрямів західної культури. Спотворені істоти, породжені хворобливою фантазією, символи, зрозумілі лише їх творцям, - такі образи і теми творів М.Ернста, Г.Арпа, С.Далі, Х.Міро, П.Руа, Е.Іонеску, С.Беккета, М.Циммерманата інші. Зазначимо, що сюрреалістичні твори ніколи не мають оптимістичного змісту. Їхня загальна тема – приреченість людини. Головні психологічні мотиви сюрреалізму – пригніченість, очікування смерті, руйнування всього, що оточує людину.
Література:
Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник. – К., 2001.
Левчук Л.Т. та ін. Естетика: Підручник. – К., 1997.
|
||||||||
|