МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Спори -Палички. 3.Звивисті. 4.Нитчасті. Кокикласифікують за характером взаємного розташування після поділу клітини на 6 груп: 1.Мікрококи. Клітини розташовані поодинці. Входять, переважно, до складу нормальної мікрофлори людини, перебувають у навколишньому середовищі. 2.Диплококи. Поділ цих мікроорганізмів відбувається в одній площині, утворюються пари клітин. Серед диплококів багато патогенних мікроорганізмів - гонокок, менінгокок, пневмокок. 3.Стрептококи. Поділ здійснюється в одній площині. Клітини, що розмножуються, зберігають зв'язок (не розходяться), утворюючи ланцюжки. Представниками стрептококів є багато патогенних мікроорганізмів - збудники ангін, скарлатини, гнійних запальних процесів. 4.Тетракоки. Ділення в двох взаємоперпендикулярних площинах з утворенням тетрад (тобто по чотири клітини). 5.Сарцины. Поділ клітин відбувається в трьох взаємоперпендикулярних площинах, утворюючи пакунки (пакети) з 8, 16 і більшої кількості клітин. Часто виявляють в повітрі. 6.Стафілококи (від латин.- гроно винограду). Діляться безладно в різних площинах, утворюючи скупчення, що нагадують грона винограду. Викликають численні хвороби, перш за все гнійно-запальні. Паличкоподібніформи бактерій класифікують за здатністю до утворення спор. 1.Неспороутворюючі палички. 2.Спороутворюючі палички-аероби (бацили). Діаметр спори зазвичай не перевищує розміру (“ширини”) клітини. 3.Клостридії - анаеробні спороутворюючі палички мікроби. Діаметр спори більше поперечника (діаметру) вегетативної клітки, у зв'язку з чим клітка нагадує веретено або тенісну ракетку. Звивистіформи бактерій класифікують за кількістю завитків і довжиною клітини. 1.Вібріони і кампілобактерії- мають один вигин, можуть бути у формі коми, короткого завитка. 2.Спірилли - мають 2- 3 завитки. 3.Спірохети - мають різне число завитків, довгі клітини, специфічний для різних представників характер руху і особливості будови (особливо кінцевих ділянок). З великого числа спірохет найбільше медичне значення мають представники три родів- Borrelia, Treponema, Leptospira. Нитчасті форми бактерій класифікують за ознакою утворення постійних і тимчасових ниток. Це головним чином водні мікроорганізми. Одні з них вільно плавають у воді, інші прикріпляються до підводних предметів. Нитчасті бактерії розмножуються шляхом розпаду ниток на клітини, а також за допомогою гонідій - рухомих або нерухомих клітин розмноження. 1. Бактерії, які утворюють тимчасові нитки, при цьому розрізняються за озакою наявності / відсутності клітинної стінки (в умовах зміни середовища, дії мутагена і т.п.) 1.1. Хламідії (L-форми, періодично відновлюють клітинну стінку) 1.2. Мікоплазми (не мають клітинної сітнки) 1.3. Рикетсії (L-форми, не відновлюють клітинну стінку) 2. Бактерії, які мають постійну нитчасту форму клітини (залізобактерії, сіркобактерії, актиноміцети).
Рис. 2. 1. Різні морфологічні форми бактерій: 1 - коки; 2 - диплококи; 3 - тетракоки; 4 - стрептококи (зібрані ланцюжком); 5 - сарцини (пакети); 6 - бацили; 7 - спірілли; 8 - вібріони; 9 - нитчасті форми; 10 – сіркобактерії.
Crenothrix polyspora (залізобактерії): 1 – дернина і з сидячих ниток, відводів – збільшення = 60 разів; 2 - молода нитка (а), нитка з одним поряд мікрогонідій (б), нитки з мікрогонідіями (в, г).
2.Будова бактеріальної клітини
Бактерійна клітина побудована за типом рослинної клітки. Вона має оболонку, протоплазму, ядерну речовину. Крім того, деякі види бактерій мають капсулу, джгутики і спори. Обов'язковими органоїдами є: ядерний апарат, цитоплазма, цитоплазматічеськая мембрана. Необов'язковими (другорядними) структурними елементами є: клітинна стінка, капсула, спори, пілі, джгутики. 1.У центрі бактерійної клітини знаходиться нуклеоїд –ядерне утворення, представлене найчастіше однією хромосомою кільцеподібної форми. Складається з дволанцюгової нитки ДНК. Нуклеоїд не відокремлений від цитоплазми ядерною мембраною.
1 - нитки дезоксирибонуклеинової кислоти; 2 - рибосомм; 3 - ергастоплазматична система; 4 - мезосома; 5 - вакуоля; 6 –клітинна стінка; 7 - глікоген; 8 - волютин; 9 – цитоплазматична мембрана 2.Цитоплазма- складна колоїдна система, що містить різні включення метаболічного походження (зерна волютину, глікогену, гранулези і ін.), рибосоми та інші елементи білоксинтезуючої системи, плазміди (вненуклеоїдна ДНК), мезосоми (утворюються в результаті інвагінації цитоплазматичної мембрани в цитоплазму, беруть участь в енергетичному обміні, спороутворенні, формуванні міжклітинної перегородки при діленні). 3.Цитоплазматична мембранаобмежує із зовнішнього боку цитоплазму, має тришарову будову і виконує ряд найважливіших функцій - бар'єрну (створює і підтримує осмотичний тиск), енергетичну (містить багатоферментні системи - дихальні, окислювально-відновні, здійснює перенесення електронів), транспортну (перенесення різних речовин в клітину і з клітини). 4.Клітинна стінка-властива більшості бактерій (окрім мікоплазм, ахолеплазм і деяких інших мікроорганізмів, які не мають справжньої клітинної стінки). Вона виконує ряд функцій: забезпечує механічний захист і підтримання постійної форми клітин, з її наявністю в значній мірі пов'язані антигенні властивості бактерій. Антигенні властивості полягають у тому, що антитіла організму хазяїна (наприклад, людини) розпізнають бактерій-патогенів за біохімічними сполуками клітинної стінки як чужорідний об’єкт, який потрібно знищувати. У складі клітинної стінки бактерій два основних шари: наружний – пластичний та внутрішній - ригідний. Основна хімічна с полука клітинної стінки, яка специфічна тільки для бактерій- пептидоглікан (мурєїнові кислоти). Від структури і хімічного складу клітинної стінки бактерій залежить важлива для систематики ознака бактерій- відношення до забарвлення по Граму. Відповідно до нього виділяють дві великі групи - грампозитивні (“грам+”) і грамнегативні (“грам- “) бактерії. Стінка грампозитивних бактерій після забарвлення по Граму зберігає комплекс йоду з геанциановим фіолетовим (забарвлені в синє-фіолетовий колір), грамнегативні бактерії втрачають цей комплекс і відповідний колір після обробки етиловим спиртом і забарвлені в рожевий колір за рахунок дофарбовування фуксином. Особливості клітинної стінки грампозитивних бактерій: потужна, товста, нескладно організована клітинна стінка, у складі якої переважають муреїнові та тейхоєві кислоти, немає ліпополісахаридів (ЛПС), часто немає діамінопімелінової кислоти. Особливості клітинної стінки грамнегативних бактерій: клітинна стінка значно тонша, ніж у грам+ бактерій, містить ЛПС, ліпопротєїни, фосфоліпіди, діамінопімелінову кислоту. Влаштована більш складно - є зовнішня мембрана, тому клітинна стінка тришарова. L- форми бактерій. Під дією ряду чинників, що несприятливо діють на бактерійну клітину (антибіотики, ферменти, антитіла і ін.), відбувається L- трансформація бактерій, що призводить до постійної або тимчасової втрати клітинної стінки. L- трансформація є не тільки формою мінливості, але і пристосування бактерій до несприятливих умов існування. В результаті зміни антигенних властивостей (втрата О- і К- антигенів), зниження вірулентності і інших чинників L- форми набувають здатності тривало знаходитися (персистувати) в організмі господаря, підтримуючи мляво поротікаючий інфекційний процес. Втрата клітинної стінки робить L- форми нечутливими до антибіотиків, антитіл і різних хіміопрепаратів, точкою дії яких є бактерійна клітинна стінка. Нестабільні L- форми здатні реверсувати в класичні (результатні) форми бактерій, що мають клітинну стінку. Є також стабільні L- форми бактерій, відсутність клітинної стінки і нездатність реверсувати яких в класичні форми бактерій закріплені генетично. Вони по ряду ознак дуже нагадують мікоплазми і інші моллікути - бактерії, у яких клітинна стінка відсутня як таксономічна ознака. Мікроорганізми, що відносяться до мікоплазм - найдрібніші прокаріоти, не мають клітинної стінки. До поверхневих структур бактерій (необов'язкових, як і клітинна стінка), відносяться капсула, джгутики, мікроворсинки. Капсула або слизистий шар оточує оболонку ряду бактерій. Виділяють мікрокапсулу, що виявляється при електронній мікроскопії у вигляді шару мікроволокнини, і макрокапсулу, що виявляється при світловій мікроскопії. Капсула є захисною структурою (перш за все від висихання), у ряду бактерій - чинником патогенності, перешкоджає фагоцитозу, інгібірує перші етапи захисних реакцій організму хазяїна - розпізнавання і поглинання. У сапрофітів капсули утворюються в зовнішньому середовищі, у патогенів - частіше в організмі господаря. Існує ряд методів забарвлення капсул залежно від їх хімічного складу. Капсула найчастіше складається із полісахаридів (найбільш поширений метод розпізнавання – забарвлення по Гінсу), рідше - із поліпептидів. Джгутики. Рухомі бактерії можуть бути двох видів - ковзаючі (пересуваються по твердій поверхні в результаті хвилеподібних скорочень) та джгутиконосці - такі, що пересуваються за рахунок ниткоподібних спіральних зігнутих білкових утворень - джгутиків. За ознакою розташування і кількості джгутиків виділяють чотири форми бактерій. 1.Монотрихи- мають один полярний джгутик. 2.Лофотрихи- мають полярно розташований пучок джгутиків. 3.Амфітрихи- мають джгутики по діаметрально протилежних полюсах. 4.Перитрихи- мають джгутики по всьому периметру бактерійної клітки. Здібність до цілеспрямованого руху (хемотаксис, аеротаксис, фототаксис) у бактерій генетично детермінована. Фімбрії або вії - короткі нитки, які у великій кількості оточують бактеріальну клітину, за допомогою яких бактерії прикріплюются до субстратів (наприклад, до поверхні слизистих оболонок). Таким чином, фімбрії є чинниками адгезії і колонізації. F- пілі (чинник фертильності) - апарат кон'югації бактерій, зустрічаються в невеликій кількості у вигляді тонких білкових ворсинок. Ендоспори і спороутворення. Спороутворення - спосіб збереження певних видів бактерій в несприятливих умовах середовища. Спори - округлі блискучі тільця, які знаходяться усередині бактеріальної клітини, утворюються у деяких видів бактерій на певній стадії розвитку, найчастіше - за несприятливих зовнішніх умов, наприклад при голодуванні. Розвиток спори в клітині протікає протягом1,5-2 годин, рідко протягом доби. Спочатку в клітині виникає проспора, в неї переходить вся ДНК клітини. Потім вона покривається щільною оболонкою і стає зрілою спорою. Бацила утворює одну спору. Таким чином, спороутворення є пристосування до збереження виду, що виробилося в процесі еволюції і зумовлене генетично. Це не процес розмноження, як у грибів. Спора (що покоїться) за сприятливих умов (вологість, тепло) проростає, перетворюючись знову на паличку (вегетативна форма). Спори дуже стійкі до зовнішніх впливів. У ґрунті вони можуть зберігатися десятки років. Сінна паличка витримує температуру в 100°С протягом 3 годин. Така стійкість спор утруднює боротьбу з інфекціями, що викликають хвороби у людей і тварин, та із спороутворюючими бактеріями при консервації харчових продуктів. Ферментативна активність у спор припиняється, бо в спорах вода переходить в зв'язаний стан з колоїдами протоплазми. Це властивість і інші физико-хімічні зміни, а також щільна, погано проникна оболонка обумовлюють стійкість спор. Спороутворення - стійка видова ознака, проте при зміні деяких зовнішніх умов здатність спороутворення може назавжди втратитися (виникають аспорогенні раси). Бактерії, які утворюють спори, називаються бацилами, а неспороутворюючі - бактеріями. Спори можуть знаходитися в центрі клітини, ближче до одного з кінців клітки (субтермінально) або ж на кінці палички (термінально). У деяких спорообразующих видів діаметр спори перевищує діаметр бактерійної клітки і клітка приймає форму веретена, тому такі бактерії називають клостридіями (closter - веретено). До них належать, наприклад, клостридії масляно-кислого бродіння. У правцевої палички спора ширша в поперечнику, розташована на самому кінці палички і надає їй форму шпильки. Серед паличкоподібних бактерій спороутворюючих видів менше, ніжнеспороутворюючих. У коків і звивистих форм утворення спор є тільки у одиничних видів, наприклад: з коків у Sarcina ureae, розкладаючих сечовину, у звивистих Desulfovibrio desulfuricans, причому у останнього утворення спор буває тільки при температурі 45-50°. Деякі бацили викликають захворювання людини, тварин, наприклад: паличка сибірської виразки, яка в організмі хворого спор не утворює, паличка правця, збудник газової гангрени. Некультивовані форми бактерій. У багатьох видів грам- бактерій, які не утворюють спори, існує особливий стан пристосування - некультивовані форми. Вони характеризуються низькою метаболічною активністю і активно не розмножуються, тобто не утворюють колоній на щільних поживних середовищах, при посівах не виявляються. Володіють високою стійкістю і можуть зберігати життєздатність протягом кількох років. Не виявляються класичними бактеріологічними методами, виявляються тільки за допомогою генетичних методів (полімеразної ланцюгової реакції - ПЛР).
4.Морфологічна характеристика грибів. Гриби і найпростіші мікроорганізми мають чітко обмежене ядро і відносяться до домену еукаріотів (Eucaryotae). Гриби більші за бактерій, в еволюційному плані близькі до рослин (наявність клітинної стінки, що містить хітин або целюлозу, вакуолей з клітинним соком, нездатність до переміщення, видимий рух цитоплазми). Ядерний матеріал грибів відокремлений від цитоплазми ядерною мембраною. Дріжджові гриби утворюють окремі овальні клітини. Цвілеві гриби формують клітинні нітчасті структури - гіфи. Міцелій -переплетення гіфів - основна морфологічна структура цвілевих грибів. У нижчих грибів міцелій одноклітинний, не має внутрішніх перегородок (септ). Гриби розмножуються статевим і безстатевим (вегетативним) способом. При вегетативному розмноженні утворюються спеціалізовані репродуктивні структури – спори, які містяться у спорангіях, які розміщені у конідіях. Спори можуть розташовуватися в спеціалізованих клітинах - спорангіях (ендоспори) або відшнуровуватися від гифів, що плодоносять (екзоспори). Рідше спостерігають утворення спор усередині клітин (оїдії), що є сегментами гифа. Дріжджові клітини розмножуються брунькуванням, міцелій не утворюють. Статеве розмноження включає взаємодію спеціалізованих клітин, що мають істотні відмінності в морфології у різних грибів і часто використовуваних як диференціально-діагностична ознака. Для більшості видів патогенних грибів характерна наявність конідій (або екзоспор), що є формами нестатевого розмноження. Їх класифікація ґрунтується на морфологічних формах конідій. Їх найбільш часті форми - бластопори, хламідоспори, артроспори, конідіоспори. Бластоспори- прості структури, котрі утворюються в результаті брунькування, з подальшим відділенням бруньки від батьківської клітки, наприклад у дріжджових грибів. Хламідоспори утворюються в результаті збільшення гіфальних клітин з утворенням товстої оболонки, що захищає спори від несприятливих умов навколишнього середовища. Артроспори - спори, що утворюються шляхом фрагментації гіфів на окремі клітини. Вони зустрічаються у дріжжевих грибів, збудника кокцидіоїдозу, тканинних форм дерматофітов у волосі, шкірних лусках і в нігтях. Конідіоспори - зрілі зовнішні спори, що виникають на диференційованих конідіофорах (конідіоносцях), що відрізняються від інших ниток міцелію формою і розмірами (у аспергілл, пеніцилл) або розташовані з боків і на кінцях будь-якої гілки міцелію, прикріпляючись до нього безпосередньо або тонкою ніжкою. До ендоспор справжніх грибів відносяться спорангіоспори мукорових грибів, що розвиваються в спеціальних органах (спорангіях), розташованих на вершині спорангіеносця. Спори звільняються при розриві стінки спорангія. Ендоспори виявляють також у тканинних форм збудників кокцидіоїдозу. Вони розвиваються в круглих утвореннях - сферулах, при розриві стінки зрілої сферули потрапляють у зовнішнє середовище. Основна функціональна відмінність спор у бактерій і грибів: у бактерій спори забезпечують переживання в несприятливих умовах навколишнього середовища, у грибів утворення спор - спосіб розмноження.
6. Морфологічна характеристика актиноміцетів (променистих грибів по старих класифікаціях). Актиноміцети - форми бактерій, що мають істинний - такий, що не має перегородок міцелій (він являє собою одну клітину). Міцеліальне (у вигляді ниток, що гілкуються) розростання цих грам+ бактерій робить їх зовнішню схожими із грибами. Ця подібність посилюється внаслідок наявності у вищих форм актиноміцетів зовнішніх нестатевих спор, які називаються гонідіями (у ін. літературних джерелах – конідіями). На відміну від грибів, актиноміцети мають прокаріотичну будову клітини, що і є їх основною ознакою як представника бактерій. У нижчих актиноміцетів міцелій фрагментується на типові одноклітинні бактерії. Міцелій актиноміцетів підрозділяють на субстратний (у субстраті) і повітряний. До міцеліальних бактерій відносять мікобактерії, роду накардій і актиноміцетів, декілька родів вищих актиноміцетів. Представники роду Mycobacterium, в який входять збудники туберкульозу, є кислотостійкими мікроорганізмами, що погано сприймають фарби. Їх висока резистентність в зовнішньому середовищі, кислотостійкість і ряд інших властивостей пов'язані з особливим складом клітинної стінки, великим вмістом ліпідів і воску. У представників родів Actinomyces і Nocardia міцелій виражений в значно більшому ступені, чим у мікобактерій, проте в старих культурах вони також проявляють тенденцію фрагментуватися на окремі клітини неправильної форми. Мікроорганізми роду Actinomyces є анаеробами, Nocardia - аеробами, багато хто з яких проявляє кислотостійкість. Мікроорганізми, що відносяться до вищих актиноміцетів (роду Streptomyces, Micromonospora) утворюють міцелій і розмножуються зовнішніми нестатевими спорами або гонідіями. Звичайним місцепроживаням для більшості актиноміцетів є грунт. Проте ряд видів актиноміцетів і нокардій можуть інфікувати рани і викликати утворення абсцесів. Для актиноміцетів характерне утворення друз - щільних “зерен” в гної, що являють собою безладно переплетений в центрі нитками міцелій із радіальними розростаннями на периферію у вигляді колбовидно розширених на кінцях “палиць”. З деякими актиноміцетами (наприклад, стрептоміцетами) пов'язана здатність вироблення антибіотиків.
6. Морфологічна характеристика найпростіших. Найпростіші мікроорганізми мають еукаріотичну будову клітини і значно складнішу функціональну і морфологічну організацію в порівнянні з бактеріями і грибами. Зовні тіло найпростіших покриває еластична і ригідна пеллікула, утворена зовнішнім шаром цитоплазми. У деяких видів клітинна мембрана може включати опорну волокнину і навіть мінеральний скелет. Найпростіші можуть мати декілька ядер. Багато найпростіших здатні активно рухатися за рахунок псевдоподій, джгутиків або війок. Життєвий цикл паразитичних найпростіших нерідко включає утворення проміжних форм в різних господарях. Основні класи найпростіших: саркодові або амеби - найпростіше влаштовані організми, споровики (малярійні плазмодії, токсоплазми, пневмоцисти, бабезії), джгутиконосці (трихомонади, лейшманії), інфузорії. Найпростіші дуже широко розповсюджені, підтвердженням чого є той факт, що лише малярійними плазмодіями і токсоплазмами в сумі уражено до третини населення земної кулі. Всього відомо близько 7 тисяч видів найпростіших, патогенних для різних рослин, тварин, людини, непатогенних - у багато разів більше. Найпростіших вивчає наука протозоологія. Лекція 3. Систематика мікроорганізмів
1. Прокаріоти (Домен Procaryotae) Читайте також:
|
||||||||
|