Розвиток цивільного та шлюбно-сімейного права у Литовсько-Руській державі

Право власності. Статути детально регламентували інститут приватної власності. Власниками землі могли бути лише “вільні люди шляхетського стану”. Землі шляхти поділялись на родові (переходили в спадщину тільки за законом) та вислуги (землі, які з часом прирівнювали до інших видів земельної власності, а їхні власники отримували право вільного розпорядження ними). Статути проголошували недоторканість права власності. Шляхетська власність, зокрема, не могла бути конфіскована без рішення суду.

Зобов’язальне право –отрималозначний розвиток. В ньому детально регламентувались права і обов'язки за договорами купівлі-продажу, обміну, застави, покладу, найму майна тощо.

Заставлений маєток переходив у володіння та користування кредитора до повного його викупу боржником. Широке застосування та регламентацію отримав договір оренди.

Договір купівлі-продажу маєтків оформлявся тільки у письмовому вигляді в присутності свідків шляхетської належності з обов’язковою реєстрацією в судах.

Інститут спадкового правафіксувався як за законом і заповітом. За законом спочатку спадкували діти, потім онуки і правнуки. За відсутності таких, спадкове майно переходило до бокових родичів (братів, сестер тощо). Міщани міст, що не мали права на самоврядування, могли передавати за заповітом тільки одну третину майна, дві третини переходили до дітей, а при відсутності дітей – у власність власника міста.

Шлюбно-сімейні відносинирегулювались нормами Київськіої Русі, які знайшли своє відображення у Статутах.

Характерні риси шлюбно-сімейного права

Ø підвищення шлюбного віку за Статутом 1566 року, для жінок – 15 років, для чоловіків – 18;

Ø шлюбу передувала змова та згода батьків сторін та вступаючих у шлюб;

Ø внесення чоловіком (вена) та дружиною приданого. Веном називалась частина майна, яку виділяв чоловік своїй майбутній дружині, сума вена повинна бути подвійною у відношенні до приданого;

Ø в придане входило як рухоме, так і нерухоме майно;

Ø у випадку розірвання шлюбу, з вини дружини, вона позбавлялась приданого і вена;

Ø якщо шлюб визнавався недійсним – придане та вено залишались у подружжя;

Ø дружина відповідала за борги чоловіка, батьки зберігали за собою право покарання дітей і не відповідали перед судом за їхніми скаргами.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Право Литовсько-Руської держави за Литовськими статутами 1529, 1566 та 1588 рр.	\|	Злочини та покарання у Литовсько-Руській державі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.